Діаріуш житомирського газетяра

Преображенська церква у с. Левків Житомирського району (жовтень 2011 р.). Фото

2011-11-15T16:13:00.007+02:00

Преображенська церква у с. Левків Житомирського району побудована в 1862 р. на кошти прихожан. Дерев’яна з кам’яним фундаментом. Число прихожан у кінці ХІХ ст.: 1368 чол., 1311 жін.

Фото Антона Сичевського.

В течение нескольких веков чудодейственная икона Божьей Матери Подольской исцеляет житомирян от страшных недугов

2011-04-03T00:44:00.004+03:00

Начиная с XVII века единственной чудотворной иконой, которая неизменно остается покровительницей житомирян, является образ Божьей Матери Подольской, находящейся в Успенско-Подольской церкви города.

Рассказывают, что заступничество и помощь Божьей Матери жители Житомира получали в чрезвычайно тяжелые времена, в частности, когда в 1872 году город охватила эпидемия холеры. По свидетельствам православных церковников того же года, после крестной ходы житомирян улицами города со святыней холера и совсем прекратилась.

Сегодня о чудодейственной иконе из Успенско-Подольской церкви житомиряне в меру своей неосведомленности вспоминают редко, несправедливо поддав святой образ забвению.

Фото иконы из архива протоиерея Вадима Шапрана.

Документальных данных о происхождении иконы не имеется, - по преданию известно, что эта местная икона существовала и была почитаема как чудотворная ранее основания древнего храма, в котором она помещалась, а храм тот основан был в 1700 году. Икона Божьей Матери Подольской писана на доске, на темном фоне и украшена серебряной вызолоченной ризой, убранной по местам разноцветными стразами.

Чудодейственную силу иконы Божьей Матери Подольской испытали на себе многие истинные её почитатели, особенно в XIX веке, но факты исцелений длительное время не обнародовались и оставались сердечным достоянием тех, над которыми они свершились.

Ещё сто лет назад жители города Житомира – и православные, и римские католики – с высоким благоговением почитали икону Богоматери Подольской. И в радость, и в горе со слезами на глазах они слагали сердечно-пламенные молитвы пред её пречистым образом. По субботам, когда совершалась торжественная служба с акафистом (хвалебными песнопениями) в честь Божьей Матери, Успенско-Подольская церковь бывала переполнена молящимися.

Не только жители города Житомира и его окрестностей знали и благоговейно почитали чудотворную икону Божьей Матери Подольской, она была известна и во внутренней России, и на отдаленных окраинах востока и севера российского. Отовсюду, со всех пределов обширной Российской империи нередко многие люди обращались с просьбами помолиться пред чудотворной иконой Божьей Матери Подольской с несомненной надеждой получить от неё милости.

Благодарные, испытавшие на себе чудодейственную силу Богоматери Подольской, выражали всегда свою признательность к ней тем, между прочим, что жертвовали серебряные привески с различными на них изображениями, и этих привесок было так много, что только из них можно было сделать довольно тяжеловесную ризу.

Народ из окрестных сел преимущественно и в большом количеств на поклонение чудотворной иконе Божьей Матери Подольской собирался 28 августа, в праздник Успения Богоматери. В этот день ежегодно, после торжественной службы в Успенско-Подольской церкви, совершался крестный ход с чудотворной иконой Божьей Матери Подольской по Житомиру с участием всего городского духовенства, при многотысячном стечении народа как местного – городского, так и пришлого – деревенского.

С утверждением власти большевиков в Житомире осуществлять крестные ходы было запрещено, а в 1935 году Успенскую церковь окончательно закрыли. Верующие, понимая угрозу уничтожения святого образа, тайком вынесли икону и прятали в своих домах.

В послевоенные времена Успенско-Подольскую церковь и икону Божьей Матери ожидали новые испытания: храм превратили в хранилище государственного архива; православные монахи, спасая икону от возможного обнаружения с последующим уничтожением, поместили её в Преображенский кафедральный собор.

Вернуть Успенско-Подольскую церковь в собственность православного общины Житомира удалось лишь в 1992 году. Чудодейственная икона Божьей Матери Подольской, защитницы жителей города, опять оказалась в своей обители.

Сегодня, как и на протяжении сотен лет, эта икона остается поистине высоким, негибнущим даром неба, сокровищем, дарованным Богом в назидание тем жителям земли Житомирской, кому дорога вера православная.

Подготовил
Антон СЫЧЕВСКИЙ

Опубликовано в Житомирской областной газете "Меркурій". - № 13 (799), 30 марта 2011 г. - С. 3.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

По следам воров, пьяниц и шарлатанов, водившихся на Житомирщине в начале ХХ века

2011-04-03T00:31:00.004+03:00

На протяжении многих лет наш край оставался воровским рассадником, где практически каждый житель считал своим долгом доказать преданность пьянству. Грабежи, убийства, обман с примесью водки стали явлениями столь обыденными, что местное население было вынуждено прибегать к самосуду, не всегда находя поддержку у стражей порядка.

Подтверждение этим словам находим в "Волынских народных календарях", которые как на ладони показывали быт и ремесло низших слоев населения Житомирщины, повязших в криминале и утопивших свою совесть да разум в неудержимой любви к "монопольке".

ДОЛЮ СВОЕГО НЕДОСТАТКА МОЛОДЦЫ УЛУЧШАЛИ ПЬЯНСТВОМ И ВОРОВСТВОМ

Водка и вообще спиртные напитки делают из человека зверя. Уже ныне водка доводит нашего крестьянина до окончательной нищеты. Укажем следующий факт. В селе Вересы Житомирского уезда как раньше, так и теперь, односельчане пьянствуют. В первых числах октября 1906 года, два брата О. с многими пьянствовали, упоили своих детей, и те, когда ночью из хаты с папиросками в зубах на ток вышли, то сей час вспыхнул пожар, начала гореть первая клуня, а от клуни занялись и четыре хаты с другими строениями. Но это ещё не всё.

В Вересах есть довольно много ленивых, но хитрых людей, из которых зажиточный крестьянин Андрей Б. торгует лошадьми. Вот и он 1 июня 1906 г. в Житомире продал очень выгодно две пары лошадей. Выпив магарыч в городе, а вечером в своем селе, в пивной, после водки пил пиво и тем, которые с ним пили показывал 575 рублей. В два часа ночи Андрей Б. из пивной прямо пошел домой, но не в хату спать, а в клуню. На второй день денег у него в кармане не оказалось. Он заподозрил в краже выпивавших с ним молодцев З. и М.

В ходе дознаний полицейские выяснили, что подозреваемые на деньги потерпевшего пьянствовали в Житомире, покупали себе шикарную одежду, лакированные сапоги, табак, конфеты, духи и разные фокусы. Они были, наконец, арестованы, но господин-следователь их скоро освободил.

В ЖИТОМИРЕ УБИЙЦЫ И ГРАБИТЕЛИ РАБОТАЛИ ДЕЯТЕЛЬНО, А КРЕСТЬЯНЕ СПАСАЛИСЬ ОТ НИХ САМОСУДОМ

В Житомирском уезде, то здесь, то там, крали хлеб, скот и прочее. Кражи каждый раз увеличивались, и хозяева сильно пострадали от воров. Ещё не так давно в Кодне, Ивнице, Янковцах, Мушковцах, Волосове и других сёлах воры уводили лошадей. Судились и оправдывались.

После этого воры стали смелее, что попало под руки крали и привлекали к себе других. Кражи, поджоги участились, полицейские дознания ни к чему не приводили, дела мировые судьи прекращали, а народ озлоблялся.

Наконец в марте 1906 г. в селе Янковцах и других селениях начался свой самосуд. Пойманных и подозрительных допрашивали, били и убивали, а кто остался в живых того общество выселяло. После уже этого, по деревням и местечкам не слышно о кражах, разве что мелких (дров, леса, фруктов, железа и т.д. - соблазн оказался выше человеческих сил), но и за это по деревням бьют.

Зато по городам воровство не прекращается, полиция не охраняет от краж, разбоев и поджогов, а направляет свою деятельность на взыскание недоимок, очистку улиц и отписок исполнений по всяческим бумагам.

В нашем губернском городе Житомире вор и убийца не могли бы так смело и свободно красть и убивать, ежели бы они боялись полиции и суда, или знали, что на все краденное и награбленное они не найдут своих "покупателей", а в случае нужды - деятельных защитников.

Конечно, нельзя требовать чтобы и в городах потерпевшие воров и грабителей своим судом судили, но нельзя и дальше терпеть тех злодеяний, что на наших глазах совершаются.

Они работают по ночам, и работают деятельно - если уже днем из многолюдного двора и запертого на замок сарая выводят четыре коровы и полиция через час после кражи разыскать коров не может, а слухам не предает значения, и подозрительных соседних воров не привлекает к ответственности.

До 1901 г. Житомир пользовался репутацией мирного уголка. Ныне же в Житомире благодаря сосланному в Сибирь, бывшему полицейскому Осипову и его сподвижникам, которые брали взятки, принимались даже за поджоги и пользовались расположением своих начальников, развелось дерзкое разбойническое воровство.

Ещё накануне Рождества Христова, 23 декабря 1905 г., в Житомире, по Восточной улице, в семь часов вечера, разбойники задавили домовладелицу, госпожу Грабовскую и её служанку, забрали несколько тысяч рублей, золотые вещи, а вблизи вокзала у Нухима Вишпольского, в час ночи, перевязали всю семью, били её до тех пор, пока те не указали, где находятся деньги, захватили 1300 рублей и скрылись. Наша полиция всё ещё не напала на их след, хотя по народным слухам подозрение падает на "житомирских рыцарей". Следовательно, если и узнаешь, кто убил, ограбил или украл, то молчи, иначе жить не будешь.

Вот страх и позор. Но позор и тому, кто имеет власть, да потворствует воровскому подлому делу, и кто не хочет послужить обществу, а только служит одной мамоне. Поэтому и правда, что у нас "мелкому вору - веревку, крупному - орден на шею дают". Политические местные рыцари - поджигатели и воры в некоторых селениях не прекращают грабить и поджигать.

НЕЧИСТЫЙ "МУЖ" И ЗНАХАРЬ С ЧЕТЫРЬМЯ БУТЫЛКАМИ ВОДКИ

Насколько велика вера наших крестьян в силу и могущество знахарей может служить следующий случай. В одной деревне крестьянская вдова Соломея Мундраченкова заболела какой-то нервной болезнью и ей представлялось, что к ней летала нечистая сила, которая жила с ней, как муж с женой. Чтобы отогнать нечистую силу, Соломея обращалась за помощью к знахарю, знаменитому "Козичанскому деду". Тот выпив четыре бутылки водки, сделал заклинания и чем-то окурил хату вдовы, и уверил её, что нечистая сила не может уже прилететь к хате, однако визиты сатаны к вдове Соломее не прекращались.

НЕДОВЕРИЕ К МЕДИЦИНЕ И ЛЮБОВЬ К "МОНОПОЛЬКЕ"

Наши крестьяне не верят в медицину, покупать лекарство считают лишней затратой; они привыкли лечиться у знахарей и шептух, которые плату взимают не деньгами, а натурой в виде муки, пшена, сала, яиц и т.п. Крестьяне находят, что деньги лучше пропить, чем давать их доктору. В селе Соловьевке пить водку можно сколько угодно, во всякое время дня и ночи, так как кроме казенной винной лавки, "пойлом" открыто торгуют и местные жители.

В остальных деревнях водку продают таким путём. В селе Вересы её достать сколько угодно. У всех этих продавцов "монопольку" покупает даже само сельское начальство, не находя в поступках торгашей никакого нарушения законов.

Перед Рождественскими праздниками у местного крестьянина села Соловьевки Михаила Химы заболел зуб. Сельский писарь посоветовал ему обратиться к участковому фельдшеру, который может дать какое-нибудь полоскание или же выдернет больной зуб.

- Ну, да ещё платить за то, что фельдшер вырвет зуб! Идите отец домой, я вам и так его удалю, а деньги, какие бы дали доктору, отдадите Лазарю за водку, - предложил Химе его сын Николай. И Хима весьма охотно согласился на предложение сына.

Придя домой, Николай зацепил крепкой верёвкой за больной зуб отца, причём отца поставил в сенях у дверей, которые ведут в хату, и затем конец верёвки привязал к гвоздю который был прибит в дверном косяке. Покончив с этими приготовлениями, Николай взял в руку горящую головню и таковой ткнул в глаз отцу, тот испугавшись рванулся так сильно, что больной зуб его выдернулся и остался висеть на верёвке, сам Хима обомлел и упал в сенях.

- Воды, воды! - раздался крик Николая.

Его жена принесла ведро и Николай окатил отца - тот фыркнул и вскочил на ноги.

- Ну, теперь посылайте до Лазаря за водкой! - потребовал Николай у отца, и тот охотно выполнил это требование. Через несколько минут Хима с Николаем распивали "горилоньку любу, та свою загубу". Пили они за успешное лечение зубной боли посредством огня и воды…

ШАЙКИ РАЗБОЙНИКОВ ЖГЛИ ЛЮДЕЙ И РВАЛИ С ИХ ТЕЛА МЯСО

В Житомире разбойники и злодеи уже через чур долго гуляют: 26 октября 1906 г. около десяти часов вечера вблизи паровой мельницы Аршиневского вооруженные злодеи довольно ловко ограбили возвращавшихся из Черняхова Антони Ольшановского, Софию Ружицкую, Ицка Мильмана, Волька Кауфмана и Цаля Лейдервудера, нанося им удары и ранения. Если бы не пристав 6-го стана Кульбицкий, то и эта часть из житомирской организованной шайки разбойников и грабителей не была бы схвачена. Это уже второй раз пристав Кульбицкий отличается. Он не побоялся войти в квартиру Шабановой, где с ней семь разбойников после грабежа пировали.

Говорят, что эта самая Шабанова, когда увидела, что уже все разбойники должны сдаться в руки правосудия, сожгла более чем на три тысячи рублей кредиток, чтобы не достались полиции. Ах сколько-то ещё на свободе у нас в Житомире таких злодеев! Бывали случаи, что те самые варвары людей жгли, рвали с их тела мясо и рвали здоровые зубы, лишь бы они признавались, где их деньги.

СУД И ВОРОВСКОЙ САРКАЗМ

Судья: Какие у тебя средства к существованию?

Вор: Кроме хорошего желудка, никакого.

Судья: Ты сам крал или ещё с кем?

Вор: Сам, ибо теперь найти честного компаньона трудно.

Судья: Ты побил учителя и украл у него часы?

Вор: Побить-то побил, но часы взял на памятку.

Судья: Как же ты достался в конюшню Петра Антонюка?

Вор: Се так было: идём улицею и видим, что конюшня отперта. Не думая долго, я заглянул в конюшню, чтобы посмотреть или там нет злодеев, ибо теперь такое время.

Судья: А ты, другой, что там делал?

Вор 2-й: Я стал под конюшню и просил моего товарища, чтобы он того не делал, иначе примут его за злодея, что и случилось!

Подготовил
Антон СЫЧЕВСКИЙ

Опубликовано в Житомирской областной газете "Меркурій". - № 12 (798), 23 марта 2011 г. - С. 4.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Гравюра бердичівської чудотворної ікони Матері Божої з кляштора босих кармелітів (1848 р.)

2011-04-02T22:26:00.003+03:00

Гравюра тріумфальної брами, виставленої на урочисту коронацію чудотворного образу Божої Матері в Бердичеві (друга половина ХІХ століття)

2011-04-02T21:57:00.001+03:00

(коронація відбулася у 1756 році)

Гравюра внутрішнього вигляду костьолу босих кармелітів у Бердичеві (друга половина ХІХ століття)

2011-04-02T21:55:00.002+03:00

Гравюра пожежі у бердичівському цирку 1883 року, в якій загинуло 286 глядачів

2011-04-02T16:15:00.005+03:00

Глядачів охопила паніка.

1 січня 1883 році у Бердичеві згорів дерев’яний цирк Д. Ферроні, що розташувався по вулиці Махновській (нині – вулиця Свердлова). З 800 глядачів, які прийшли на виставу «Страшний суд», загинули 286.

Пожежні прибули за півгодини після початку пожежі, і тут з’ясувалося, що вода у бочках замерзла…

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Коростишів на гравюрі 1845 року

2011-04-02T15:46:00.001+03:00

Деревянные церкви XVIII века на Житомирщине в фотографиях и описаниях профессора Г. Павлуцкого (1905 г.)

2011-04-02T14:55:00.006+03:00

Петропавловская церковь в г. Чуднове.

Иконостас Петропавловской церкви в г. Чуднове.

План Петропавловской церкви в г. Чуднове.

Разрез Петропавловской церкви в г. Чуднове.

Иконостас Воскресенской церкви в г. Чуднове.

Церковь Рождества Богородицы в с. Привитове.

Воскресенская церковь в г. Брусилове (1711 г.).

Деревянные и каменные храмы. Профессора Университета Св. Владимира Г.Г. Павлуцкого. – Древности Украины, вып. I. – Киев: Издание Императорского Московского Археологического общества. Тип. С.В. Кульженко. Пушкинская ул., соб. дом, N° 4-й, 1905 г. – 124 с. [Оцифровано Н.И. Жарких].

Деревянные церкви в г. Чуднове Житомирского уезда

Чуднов – местечко Волынской губернии Житомирского уезда на реке Тетереве.

В Чуднове находятся четыре правоcлавные церкви: сведения о их возникновении не восходят далее ХVIII столетия:

1. Церковь во имя Воскресения Христова расположена в центре местечка, была построена на средства прихожан в 1780 году.

2. Церковь во имя св. Петра и Павла была построена в 1769 году, очевидно, вместо другой более древней, неизвестно когда возникшей, так как cохранилаcь выданная ей «эрекция» кн. Сангушко в 1746 году и церковные приходо-расходные книги сохранились с 1749 года.

Петропавловская церковь, как сказано в церковной описи 1806 года, «выстроена из дерева соснового, под топор оправленного, на подвалах дубовых, с тремя разделами и тремя куполами, опасанием окружена, от опасания ошалиована тартицами сосновыми (т. е. в чешую), покрыта гонтами сосновыми, на куполах три креста железные позолочены малярским золотом, пол во всей церкви из тартид сосновых добрых». В настоящее время храм покрыт листовым железом, расширен пристройкой к нему двух боковых приделов, северного и южного, и колокольни; «опасание» снято, на северной стороне алтаря построена пономарня. Церковь, по общему своему расположению, носит обыкновенный характер церковных построек XVII-ХVIII веков. Первоначально план состоял из трех квадратных срубов, соединенных по одной продольной оси, алтари – с отрезанными углами; к западному срубу примыкал притвор (сени). Только над средним срубом возвышается восьмерик, западный же и восточный срубы прямо покрыты куполами, причем первый – четыреугольным шатром. У арки, ведущей из западного сруба в cреднее помещение, устроены хоры.

3. Церковь во имя Рождества Богородицы построена прихожанами в 1772 году.

4. Церковь во имя св. Тройцы построена в 1878 году вместо прежней, неизвестно когда сооруженной, от которой остались исповедные ведомости, восходящия до 1803 г.

Церковь Рождества Пресв. Богородицы в с. Привитове Новоградволынского уезда

Привитов – село Новоградволынского уезда Волынской губернии при р. Чепалевке. В 1686 году упоминается в составе Чудновской волости, принадлежавшей кн. Василию Острожскому. Церковь в Привитове в честь Рождества Пресв. Богородицы, находится среди села, на горе.

Церковь построена в 1760 году, о чем свидетельствует надпись на косяках входной двери; она освящена, как видно из визиты генеральнаго визитатора Малеванского, записанной в приходо-расходную книгу 1790 г., с благословения митрополита Феликса Володкевича, данного 12 мая 1766 года. В конце ХVIII века униатская церковь обращена в православную. Церковь деревянная, построена частью из дубового материала (от основания в вышину на 3½ арш.), частью из соснового (остальная часть здания); с внешней стороны изменениям не подвергалась, только раньше была покрыта гонтою, а с 1852 года жестью и снаружи обшита новыми досками. Церковь состоит из трех восьмиугольных срубов с тремя куполами-башнями. На западной стороне храма находится притвор или паперть с двускатной крышей. Вокруг храма идет особый, теперь закрытый, навес.

Иконостас в этой церкви – четырехъярусный, покрытый весь сплошною позолоченною резьбою. Он сооружен в 1785 году, но обновлен в 1867 году, причем вновь написаны все иконы.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Храмова архітектура Овруча на гравюрах другої половини ХІХ століття

2011-04-02T01:31:00.003+03:00

Розвалини церкви Св. Василія. Залишки фресок.

Розвалини церкви Св. Василія.

Проект реконструкції церкви Св. Василія.

Заручаєвська церква.

Костьол, перетворений у соборну церкву.

Слайд-фільм краєзнавця Георгія Мокрицького «Туристична Житомирщина»

2011-04-02T01:13:00.002+03:00

1937 – 1938: старий Бердичів на картинах російського художника Бориса Єрмолаєва

2011-04-02T01:03:00.002+03:00

Борис Єрмолаєв, 1937-38 рр. Старий Бердичів. На вулиці.

Борис Єрмолаєв, 1938 р. Старий Бердичів. Розвалини.

Борис Єрмолаєв, 1937-38 рр. Старий Бердичів. Перебирають ягоди.

Партизанські листівки, які розповсюджувалися на території Житомирщини у 1942 – 1943 рр.

2011-04-02T00:41:00.004+03:00

Друга світова війна. В окопах під Бердичевом (серпень 1941 р.)

2011-04-01T01:57:00.005+03:00

Німецька їдальня в Бердичеві (червень 1942 р.)

2011-04-01T01:53:00.004+03:00

Ігнаци Дуб-Дубовський - очільник Луцько-Житомирської єпархії РКЦ (1916 - 1925 рр.)

2011-04-01T01:34:00.005+03:00

1927 р., Рим. І. Дуб-Дубовський третій зліва.

Ігнаци Дуб-Дубовський (1874 – 1953) – ксьондз (з 1899 р.), єпископ (з 1916 р.). Закінчив Житомирську римо-католицьку духовну семінарію (1894-99 рр.). З 1916 р. очолив Луцько-Житомирську єпархію РКЦ. Резиденція єпископа містилася в Житомирі. Фундатор часопису «Kronika Diecezji Łucko-Żytomierskiej» (Житомир). У 1919 р. в Житомирі зазнав переслідувань з боку більшовиків, тому переїхав до зайнятого поляками Луцька. Тоді ж перевів семінарію з Житомира до Олики (з 1922 р. – до Луцька). У 1925 р. зрікся керівництва Луцько-Житомирською дієцезією з огляду на реорганізацію управління РКЦ на теренах СРСР, після чого оселився в Римі (Італія).

Види Бердичева на поштівках початку ХХ століття

2011-03-31T03:05:00.002+03:00

Центр Бердичева з висоти 150 метрів. 1917 р.

З сімейних фотоархівів овруцьких околичних шляхтичів Левківських (початок ХХ століття)

2011-03-31T01:58:00.000+03:00

Параска Левківська (Вирва) до заміжжя (у центрі) з сестрою (ліворуч) і подружкою. Фото 1900 р.

Володимир Йосипович Левківський і дружина Параска в день весілля. Фото 1900 р.

Левківський Володимир Йосипович з дружиною Параскою біля свого будинку (с. Годотемля, Овруцький повіт Волинської губернії). Фото початку ХХ ст. У 1921 році В. Левківський був розстріляний представниками радянської влади, як «контрреволюційний елемент».

Левківський Болеслав Антонович з дружиною Вірою (у дівоцтві Ніколаєнко) і синами Георгієм та Леонідом. Внесений в «Список дворян Волинської губернії» 1870 року. Фото 1915 р.

Левківський Йосип Антонович, дворянин Волинської губернії. Фото початку ХХ ст.

Овруч. Смерть Олега, князя древлянського

2011-03-31T01:05:00.004+03:00

Т.Г.Шевченко. Смерть Олега, князя древлянського. 1836 р.

У малюнку відтворено епізод з історії Київської Русі – вбивство 977 р. київським князем Ярополком свого брата Олега в Овручі за спонукою воєводи Свінельда.

Композиція малюнка найповніше відповідає описові події М.М. Карамзіним:

«Переможець Ярополк, побачивши мертве закривавлене тіло Олега, що лежало на килимі перед його очима, забув про своє торжество, слізьми виявив каяття і, з жалем вказавши на мертвого, мовив Свінельдові: "Чи цього бажалося тобі?..”» [Карамзин Н.М. История государства Российского. – СПб., 1833. – Т. 1. – С. 197].

Вперше до наукового обігу введено і репродуковано 1932 р.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Парад російських генералів і офіцерів у Житомирі в 1916 році

2011-03-31T00:50:00.003+03:00

В 1916 році парад російських генералів і офіцерів у Житомирі було проведено російським імператором Миколою II в ознаменування Брусилівського прориву.

Фото: Теодор Можаровський, прес-аташе Російської Армії.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Хасидський танок у Бердичеві

2011-03-31T00:30:00.004+03:00

Олена Іванова (Котляр). Хасидський танок у Бердичеві. 2006 р.

У 1942 році рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер святкував свій День народження в штаб-квартирі під Житомиром. Фото

2011-03-26T21:53:00.011+02:00

7 жовтня 1942 р., Житомир. Рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер отримує подарунок до Дня народження.

7 жовтня 1942 р., ставка Хегевальд (неподалік Житомира). Рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер у своїй штаб-квартирі приймає привітання на День народження від поліцейських офіцерів СС. З Гіммлером спілкується член Орднунгполіцай. У центрі світлини – оберштурмбаннфюрер Йозеф Тіфенбахер.

7 жовтня 1942 р., ставка Хегевальд. Портрет рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера на його День народження, який він провів у своїй штаб-квартирі СС Хегевальд.

7 жовтня 1942 р., ставка Хегевальд. Рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер зустрічається з невідомим у його кабінеті в штаб-квартирі Хегевальд.

7 жовтня 1942 р., ставка Хегевальд. Рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер дивиться на фотокартку разом з Куртом Далуге – начальником поліції суспільного порядку (1936 – 1943 рр.), оберстгруппенфюрером СС і генерал-полковником поліції (з 1942 р.).

Липень - серпень 1942 р., ставка Хегевальд. Вид кімнати зібрань у штабквартирі СС Хегевальд.

Хегевальд («Заповідний ліс») – ставка або ж штаб-квартира рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера в Україні, центр якої знаходився поблизу Житомира, у селі Гуйва.

Ставка Хегевальд розташовувалася на колишній радянській авіабазі та складалася з аеропорту, цвинтаря, бункера, банкетної кімнати, будинків для високопосадовців, офісу і приватних помешкань для рейхсфюрера СС. Резиденцію Гіммлера було огороджено трьома тисячами метрів колючого дроту.

На будівництві бункера й розкішних апартаментів у ставці Гіммлера працювали радянські військовополонені та 300 євреїв з бердичівського табору.

Ставкою Хегевальд опікувалися понад 100 офіцерів СС та 1000 есесівських поліцаїв.

Гіммлер зупинявся у Хегевальді в різні часи, у період з 24 липня 1942 р. до літа 1943 р.

З жовтня 1942 р. навколо ставки Гіммлера, на території між Житомиром і Бердичевом, створювалися німецькі поселення з фольксдойчів (етнічних німців, які проживали на території СРСР). Новоутворена колонія з тою ж таки назвою Хегевальд, включала в себе 29 сіл, із яких насильно були виселені українські селяни.

Українські назви цих сіл були замінені німецькими. Так, село Кодня носило назву Нойпосен, Розкопана Могила – Лохстінгер, Закусилівка – Альтпостен, Млинище – Модельштадт. Кожен етнічний німець, що оселився у колонії Хегевальд отримував 20 гектарів землі.

Ставка Хегевальд була знищена відступаючими силами поліцаїв СС у листопаді та грудні 1943 р.

Фото з колекції А. Сичевського.

Довідку підготовлено на основі свідчень та публікацій:

1. Гінда В.В. Освітня політика нацистів стосовно «фольксдойче» в Рейхскомісаріаті «Україна» // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. - Вип.15. – 2009.

2. Лауэр В. «Опережающее подчинение» и осуществление нацистами Холокоста в Украине: взаимодействие центральных и местных властей в генеральном округе Житомир (1941-1944) // Проблеми історії Голокосту. – Вип.4. – Дніпропетровськ: Центр «Ткума», ПП Ліра ЛТД, 2007. - с. 31 – 60.

3. Мокрицький Г. Хегевальд: «Заповедный лес» // Возрождение Житомира. - №18, 1 июня 2010. - с. 4.

4. В житомирской ставке Гиммлера… сейчас живет свинья // Сегодня. - №57 (312), 27 марта 1999.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Польсько-більшовицька війна. Перемовини Петлюри і Лістовського у Бердичеві

2011-03-26T21:05:00.006+02:00

1920 р., Бердичів.

Перемовини Петлюри і польського генерала Лістовського в присутності полковників армії УНР – Сальського та Безручка.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Польсько-більшовицька війна. Сповідь на полі битви…

2011-03-26T20:45:00.005+02:00

Квітень 1920 р., околиці Житомира.

Капелан 5 полку піхотних легіонів армії польської сповідає на полі битви смертельно пораненого вояка.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Махорін Г.Л., Гончарова Н.А., Резцова Л.А. Історичні етюди про Житомир. - Випуск №2 (1900 – 1902 рр.)

2010-12-26T03:10:00.000+02:00

Махорін Г.Л., Гончарова Н.А., Резцова Л.А. Історичні етюди про Житомир. - Випуск №2 (1900 – 1902 рр.). – Житомир: Видавець В.Б. Котвицький, 2010. – 56 с.

Житомир. Пам’ятна дошка на честь видатного українського поета і письменника Юрка Ґудзя. 2010 р.

2010-12-26T03:08:00.003+02:00

Гоманюк М., Гуцалюк О., Малихін Ю. Жива історія Житомира. Історичний альманах. Вип.1

2010-12-26T02:47:00.001+02:00

Жива історія Житомира. Історичний альманах. Вип.1 / Упорядники: М.Гоманюк, О.Гуцалюк, Ю.Малихін. – Житомир: Фонд Заславського, 2010. – 116 с.

Горностай В.І., Довгаль Ю.М. Із завдання не повернулись: Збірник біографічних нарисів про співробітників органів внутрішніх справ Житомирщини

2010-12-26T02:46:00.004+02:00

Горностай В.І., Довгаль Ю.М. Із завдання не повернулись: Збірник біографічних нарисів про співробітників органів внутрішніх справ Житомирщини, які загинули при виконанні службових обов’язків. – Житомир: Вид-во «Волинь», 2001. – 84 с.

Горностай В.І. Вони здобували Перемогу: Ветерани органів внутрішніх справ Житомирщини

2010-12-26T02:43:00.003+02:00

Вони здобували Перемогу: Ветерани органів внутрішніх справ Житомирщини: Учасники бойових дій Великої вітчизняної війни 1941 – 1945 років (Короткий ілюстрований біографічний довідник) / Упорядник В.І. Горностай. – Житомир: Вид-во «Волинь», 2005. 48 с. – 102 іл.

Гришківецька церква – одна з восьми дерев’яних твердинь православ’я, що прикрашають Бердичівщину вже четверте сторіччя. Фото

2010-12-26T01:57:00.007+02:00

Перші відомості про невеличке село Гришківці Бердичівського району Житомирської області з’явилися у 1775 році. Цікаво, що саме з цього часу й веде свою історію дерев’яний Свято-Димитрівський храм, який протягом четвертого століття слугує православній громаді села другою домівкою.

У ХІХ столітті Гришківці належали польському шляхтичу Ігнату Станіславовичу Пашковському, що позначилося й на певних утисках прав місцевих жителів православного віросповідання. Насаджуючи католицизм, поміщик навіть вдався до відкритого займання церковних земель: більшу частину з 34 десятин, що були у власності Свято-Димитрівського храму, Пашковський присвоїв собі.

Підтверджує ці «звинувачення» і «суха» мова статистики. Так, згідно свідчень сучасника, відомого українського історика Лаврентія Похилевича, у селі Гришківці православних віруючих налічувалося 311 осіб, на противагу 26 римо-католикам.

Від тоді, як Польща зазнала трьох «поділів», а підконтрольні їй території відійшли державам-сусідкам, православна віра вийшла із «закутків» та отримала «друге дихання».

Бердичівщина, як і решта земель нинішньої Житомирщини, опинилася під скіпетром царської Росії. Це посприяло реставрації православних святинь, повернутих у «повноцінне» лоно Московського патріархату.

Без «поправок» у конструкції гришківецька церква проіснувала аж до 1902 року. На побудову нового храму імператор Микола ІІ виділив 25000 рублів, щоправда у безпроцентний кредит… Минуло одинадцять років – і гришківчанам презентували чудову новобудову. Втім, радість та насолода православних віруючих була зведена нанівець Жовтневою революцією. З 1917 року вхід у Свято-Димитрівський храм «прикрашав» замок.

Коли розгорнулися фронти Великої Вітчизняної війни, керівництво Німеччини добре усвідомлювало, що церковники, поставлені радянською владою поза законом, можуть стати у нагоді при встановлені «нового порядку». Тому й не дивно, що з окупацією Радянського Союзу вояки Вермахту, поліцаї та різні нацистські чиновники допомагали поновленню діяльності релігійних общин. Не стало винятком і село Гришківці, де православна церква знову зафункціонувала, починаючи з 1941 року.

Повернути все на свої місця, тобто «прикрити» храм, більшовикам вдалося лише у 1962 році. В Свято-Димитрівській церкві, швиденько «прибравши» куполи, обладнали будинок культури.

Нарузі над церквою прийшов кінець з завершенням радянської епохи та розпадом Союзу. Через рік після проголошення незалежності України храм повернули православним.

Щоб надати церкві вигляду, який вона мала ще на початку ХХ століття, довелося докласти чимало зусиль та коштів.

Сьогодні Свято-Димитрівський храм входить до вісімки давніх дерев’яних церков Бердичівського району, які збереглися до наших днів, та до п’ятірки храмів, що ведуть свою історію з XVIII століття. Всього ж на Житомирщині залишилося 70 дерев’яних церков.

Антон Сичевський

(фото автора)

Опубліковано в інтернет-виданні "Житомирський Меркурій" (26.11.2010 р.).

У Бердичеві триває реконструкція Свято-Троїцької церкви, збудованої в 1836 році. Фото

2010-12-26T01:20:00.007+02:00

Ошатна будівля одного з найпрекрасніших храмів Житомирщини «дочекалася» відновлення та поступового включення у життя.

Свято-Троїцька церква у Бердичеві бере початок своєї історії ще в 1721 – 1746 роках. До заснування її парафії був причетний сам князь Микола Радзівіл, який являвся одним із власників міста. Про значущість храму може свідчити й той факт, що з 1829 по 1845 роки при ньому діяло духовне училище.

Але остаточне перетворення Свято-Троїцька церква отримала з приходом 1836 року, коли постала її нова кам’яна будова. Виконана у стилі класицизму, споруда поєднала в собі величні зразки монументальної античної архітектури.

У часи радянської влади церква зазнала непоправних руйнувань, з 1917 року в храмі розміщувались склади і… конюшня. Безціні розписи з образами святих, що прикрашали стіни Свято-Троїцької церкви, були замазані крейдою.

Перипетії Другої світової війни вносили свої корективи у сферу релігійної політики. Так, з дозволу німецьких окупантів церква відновила функціонування у 1942 році, а після перемоги радянських військ у православній обителі навіть дозволили відправляти богослужіння.

Проте загравання з «одурманеними вірою в Бога» бердичівлянами тривали недовго.

Відсутність догляду за будівлею та її експлуатація у сільськогосподарських цілях дали про себе знати, в результаті чого вологість у приміщенні храму значно підвищилась. У таких умовах нищення храму вже не потребувало й рук атеїстів, їхнє місце посів час…

Тож тепер православні віряни Бердичева намагаються повернути Свято-Троїцькій церкві її справжнє «обличчя».

Антон Сичевський

(фото автора)

Опубліковано в інтернет-виданні "Житомирський Меркурій" (25.11.2010 р.).

Монографія "Нариси з історії старообрядництва в Україні"

2010-09-07T13:18:00.005+03:00

Сичевський А.О. Нариси з історії старообрядництва в Україні. – Житомир: Вид-во «Волинь», 2009. – 180 с.

Махорін Г.Л. Історичні етюди про Житомир. Випуск №1. (1898 – 1900 рр.)

2010-07-28T18:04:00.005+03:00

Махорін Г.Л. Історичні етюди про Житомир. Випуск №1. (1898 – 1900 рр.). – Житомир: Видавець В. Б. Котвицький, 2010. – 44 с.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Ярмошик І.І. Житомир древній: Спроба реконструкції міста до XV століття

2010-07-28T18:01:00.003+03:00

Ярмошик І.І. Житомир древній: Спроба реконструкції міста до XV століття: Науково-популярне видання (Серія «Житомир вчора, сьогодні, завтра. Науково-популярна краєзнавча бібліотека.» - Вип. 1). – Житомир: Жур фонд, 1997. – 40 с. – 12 іл.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Іващенко О.М. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури міста Житомира і Житомирського району

2010-07-28T17:57:00.002+03:00

Іващенко О.М. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури міста Житомира і Житомирського району. Випуск 6. – Житомир: Полісся, 2006. – 308 с.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Іващенко О.М. Пам’ятки і пам’ятні місця Голокосту на Житомирщині в роки Великої Вітчизняної війни (1941 - 1945)

2010-07-28T17:52:00.004+03:00

Іващенко О.М. Пам’ятки і пам’ятні місця Голокосту на Житомирщині в роки Великої Вітчизняної війни (1941 - 1945). Випуск 12. – Житомир: Полісся, 2008. – 144 с. + вкл.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Гравюра єзуїтського костьолу в Овручі на першій шпальті видання «Tygodnik illustrowany» за 14 березня 1863 р.

2010-06-24T01:43:00.005+03:00

Єзуїтський костьол в Овручі на першій шпальті видання «Tygodnik illustrowany»
за 14 березня 1863 року. Гравюра Козарського

Ювілейна монета «1300 років м. Коростень»

2010-06-24T01:35:00.001+03:00

Ювілейна монета «1300 років м. Коростень». В обігу з 19 серпня 2005 року.

Серія: «Стародавні міста України».

Монету присвячено одному з найдавніших міст на території України (Житомирщина) місту Коростень (літописний Іскоростень), перша літописна згадка про яке (945 рік) є в Несторовій «Повісті минулих літ».

На аверсі монети розміщено: у центрі малий Державний Герб України, під яким рік карбування монети – 2005 та кругові написи: НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ П’ЯТЬ ГРИВЕНЬ (внизу), а також логотип Монетного двору Національного банку України.

На реверсі монети зображено елементи панорами міста, на передньому плані – скронева срібна сережка (до 946 р.), яку знайдено під час розкопок на території міста, угорі праворуч – герб міста Коростень, а також написи: угорі ліворуч – 1300 РОКІВ, внизу півколом – КОРОСТЕНЬ.

Автор ескізів і моделей - Святослав Іваненко.

Бондаренко С. Нащадки воїнських родів. З історії околичної шляхти Овруччини

2010-06-23T18:35:00.001+03:00

Бондаренко С. Нащадки воїнських родів. З історії околичної шляхти Овруччини. – Овруч, 2008. – 72 с.

Михайлівська церква у Житомирі на світлинах та малюнках кінця ХІХ – ХХ століть

2010-06-23T18:00:00.000+03:00

Радянські військовополонені у Бердичеві. 1941 р. Фото

2010-06-23T17:25:00.004+03:00

Радянські військовополонені у Бердичеві. 1941 р.

Червоноармійці у Коростені. 1944 р. Фото

2010-06-23T17:02:00.007+03:00

Зенітники 10 батареї 1872 Зенітно-артілерійського полку ППО, які захищали небо Коростеня від фашистких літаків. Травень 1944 р.

Овруч: Фотоальбом

2010-06-23T16:36:00.002+03:00

Овруч: Фотоальбом / Упоряд. А. М. Безуглий; Авт. вступ. статті В. К. Мизіна-Сорокіна. – К.: Мистецтво, 1982. – 47 с., іл.

Овруч

2010-06-23T16:33:00.002+03:00

Овруч./ Кол. авт. – Житомир: Полісся, 2005. – 54 с.

Бондаренко С. Земля Древлянська. Історичний нарис про Овруччину

2010-06-23T16:31:00.002+03:00

Бондаренко С. Земля Древлянська. Історичний нарис про Овруччину. – Житомир: Полісся, 2003. – 86 с.

Голодний рік… Голодний день… Пам’яті жертв Голодомору 1932 – 1933 років Овруцького району Житомирської області

2010-06-23T16:28:00.004+03:00

Голодний рік… Голодний день… Пам’яті жертв Голодомору 1932 – 1933 років Овруцького району Житомирської області. / Упоряд. Жураховська Н. С. – Житомир: Полісся, 2008. – 84 с. + вкл.

Перерва В., Пасічник Н. Ружин та Баламутівка: з православного минулого. Історичний нарис

2010-06-23T16:25:00.002+03:00

Перерва В., Пасічник Н. Ружин та Баламутівка: з православного минулого. Історичний нарис. – Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський, 2009. – 60 с., іл.

Міські пейзажі Житомирщини у роботах художника Михайла Ракова

2010-06-23T16:10:00.001+03:00

Житомир, ранковий вид

Житомир, вечір

Житомир, Михайлівська церква

Бердичів, центр

Тригір'я

Картини художника Михайла Васильовича Ракова (Кривий Ріг).

Техніка: акрил, ДВП.

Культова архітектура та пейзажі Житомира на картинах Валерія Олійника

2010-06-23T16:00:00.000+03:00

Хрестовоздвиженська церква

Будинок Філіпова

Хрестовоздвиженська церква

Житомир

Водонапірна башта

Краєзнавчий музей

Успенська церква

Дзвіниця Кафедрального собору Св. Софії

Лютеранська кірха

Башта

Успенська церква

Кафедральний собор Св. Софії

Свято-Михайлівський кафедральний собор

Подвірря Успенської церкви

Хрестовоздвиженська церква

Успенська церква

Слобода Бровар

Автор картин: Валерій Олійник

Старенькі паротяги з минулого століття на залізничних коліях Житомирщини. Фото

2010-06-23T15:55:00.000+03:00

Коростенськими та новоград-волинськими шляхами.
1994 рік

Автор фото: Jean-Marc Frybourg

Святненко В.Г. Рідний край над Здвижень-рікою. Відлуння сивої давнини

2010-06-16T23:58:00.004+03:00

Святненко В.Г. Рідний край над Здвижень-рікою. Відлуння сивої давнини.
- К.: Центр учбової літератури, 2010. - 368 с.

У книжці «Рідний край над Здвижень-рікою. Відлуння сивої давнини» на основі широкого кола джерел висвітлено історію містечка Брусилова і сіл сучасного Брусилівського району від часів зародження людської цивілізації до початку XX ст. Історію кожного населеного пункту подано в хронологічній послідовності на тлі історичного поступу всієї Правобережної України та Київщини і Житомирщини зокрема. Особливе місце посідає відображення господарського, соціального, духовного розвитку Брусилівщини. Значна увага приділяється генеалогії власників містечка Брусилова і сіл району.

Окремою частиною книжки виступає краєзнавче дослідження «В пошуках древнього Здвиженська», де автор, на основі стародруків, даних археологічних розкопок та краєзнавчих розвідок, визначає місцезнаходження літописного міста Київської Русі.

З питань придбання книги звертайтеся за адресою: brusilovcity@ukr.net

Братська могила 960 радянських громадян – жертв німецько-фашистського терору в Бердичеві. Фото

2010-06-05T02:09:00.003+03:00

Братська могила 960 радянських громадян – жертв німецько-фашистського терору (1941 – 1943 рр.) на території Кляштора Босих Кармелітів у Бердичеві. Липень 2007 р.

Єврейські, польські, українські жінки та діти у німецькому полоні в Новоград-Волинську. Серпень 1941 р. Фото

2010-06-04T17:25:00.004+03:00

Новоград-Волинський, серпень 1941 р. Єврейські, польські, українські жінки та діти у німецькому полоні. Фото Фрітца Гейнзе.

Трупи розстріляних житомирян на вулиці міста. 1941 р. Фото

2010-06-04T17:22:00.002+03:00

Радянські жінки в німецькому таборі військовополонених у Житомирі. 1941 р. Фото

2010-06-04T17:18:00.003+03:00

Крещанов А.Л., Гераймович С.А. Коростенский укрепрайон № 5

2010-06-04T16:46:00.002+03:00

Крещанов А.Л., Гераймович С.А. Коростенский укрепрайон № 5. – Коростень, 2008. – 32 с.: ил.

Меморіал радянським військовим, учасникам Другої світової війни у с. Карпівці Чуднівського р-ну Житомирської обл. Фото

2010-06-04T16:16:00.002+03:00

Уродженець Житомира, російський граф Сергій Сергійович Уваров. 1889 р. Фото

2010-06-04T16:02:00.003+03:00

Уваров Сергій Сергійович. Житомир, 1889 – 1891 рр. Фото К. Корицького.

Уваров Сергій Сергійович (1883 – 1932). Народився в Житомирі 23 листопада 1883 року. Граф.

Сім’я Уварових володіла великими маєтками в Новоград-Волинському повіті Волинської губернії, де знаходилося їхнє сімейне «гніздо», винокурний і спиртоочисний заводи.

Був предводителем дворянства Бердичівського повіту Волинської губернії.

Вперше одружився в 1910 році з Терещенко (Уварова) Наталією Федорівною (1890 – 1987).

У Києві Уварови жили на вул. Єкатерининській, 16, у власному особняку, побудованому за проектом архітектора П. Голландського.

Граф С. С. Уваров був великим шанувальником музики і театру, і в 1913 році став одним з директорів Київського відділення Російського музичного товариства.

Після Лютневої революції, в 1917 році, Уварови емігрували до Англії. Пізніше – до Парижа. Саме тут він одружився удруге.

Помер у Парижі 12 листопада 1932 року.

Родинні фотокартки сім’ї Петрашевських у Житомирі (кінець ХІХ – початок ХХ століть)

2010-06-04T15:32:00.004+03:00

Федот Петрович Петрашевський
Житомир, фото А. Ольшанського, 1870 – 1889 рр.

Титульний радник Ф. П. Петрашевський. Засідатель Літинської дворянської опіки.

Галина Федорівна Петрашевська, Наталія Федорівна з Наталією
Житомир, фото Н. Дубравського, 1903 р.

Петрашевська Людмила Федорівна
Житомир, фото Ф. Міллера, 1889 р.

Одна з старших сетер дітей Федота Петровича Петрашевського. Була директором гімназії для дівчаток у Тифлісі.

Знайомий сім’ї Петрашевських
Житомир, фото Х. Попова, 1901 р.

Польська родина Любєньських з Житомира. 1893 р. Фото

2010-06-04T14:29:00.003+03:00

Житомир, 1893 р. Фотографія родини Любєньських (Тадеуша Любєньського і Софії Клюковської).

Стоять зліва Томаш (1865 – 1950), Тадеуш (1860 – 1918), пан молодий, Вінцент (1862 - ); сидять зліва Пьотр (1847 – 1899), Софія з Клюковських (1875 – 1924), панна молода, Павел (1817 – 1892) і Юзеф (1849 – 1913).

Світлина із колекції Януша Пшевлоцького (1927 – 2007).

Паломництво до Чудотворної ікони Матері Божої в Кляшторі Босих Кармелітів у Бердичеві. Липень 2007 р. Фото

2010-06-04T13:12:00.006+03:00

Фото Антона Сичевського

Церква Святого Василія в Овручі. Липень 2007 р. Фото

2010-06-04T12:21:00.006+03:00

Церковний інтер’єр

Владика Віссаріон – архієпископ Овруцький і Коростенський і голова Житомирської обласної державної адміністрації Юрій Павленко. Липень 2007 р.

Пам’ятний хрест поруч з церквою.
«Сей святый крест сооруженъ въ память празднования 1000-летия Свято-Васильевского храма (997 – 1997), основанного кн. Владимиром. Русь святая храни веру православную».

Фото Антона Сичевського

Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795 – 2006 роки: довідник

2010-06-03T18:46:00.004+03:00

Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795 – 2006 роки: довідник: офіційне видання / Голова редкол. І. О. Рафальський. – Житомир: Волинь, 2007. – 620 с.

Учні єврейської школи у Житомирі (1938 р.). Фото

2010-06-03T18:19:00.003+03:00

Урок математики у єврейській школі в Житомирі. 1938 р.

Арештовані німецькими військовими чоловіки-євреї у Житомирі (1941 р.). Фото

2010-06-03T17:59:00.005+03:00

Житомир. Ринкова площа. 7 серпня 1941 р.

Радянсько-польська війна (1919 – 1921). Польські військові у Житомирі (1920). Фото

2010-06-03T16:46:00.003+03:00

1-й полк піхоти Легіонів Польських по дорозі на Житомир. 1920 р.

Житомир. Польські військові поруч з трофейним броньовиком «Austin III». 1920 р.

Жилюк В.М. Діяльність ОУН та УПА на Житомирщині у 1941 – 1955 рр.

2010-05-30T16:52:00.001+03:00

Жилюк В.М. Діяльність ОУН та УПА на Житомирщині у 1941 – 1955 рр. Монографія. – Рівне: Волинські обереги, 2008. – 308 с., іл.

Німецька окупація Житомира (літо 1941 року). Фото

2010-05-27T19:38:00.003+03:00

Німецькі вояки у Бердичеві (серпень 1941 року). Фото

2010-05-27T19:18:00.006+03:00

Німецькі вояки поряд з бомбардувальником на аеродромі біля села Радянське. 29 серпня 1941 року

Німецький бомбардувальник на аеродромі біля села Радянське. 29 серпня 1941 року

Німецькі вояки завантажують бомбу у бомбардувальник на аеродромі біля села Радянське. 29 серпня 1941 року

Вогнева точка біля міського млина по вулиці Червоній. 29 серпня 1941 року

Склад військової амуніції. 29 серпня 1941 року

Німецьке кладовище на території парку по вулиці Шевченка. 29 серпня 1941 року

Бережко К. Історія Свідків Єгови на Житомирщині.

2010-05-27T16:46:00.003+03:00

Бережко К. Історія Свідків Єгови на Житомирщині. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2005. – 182 с.; іл.

Цвік Г.В. Історія Радомишля.

2010-05-27T16:41:00.002+03:00

Цвік Г.В. Історія Радомишля. – Житомир: «Полісся», 2002. – 104 с.

Костриця М.Ю., Пашківський Ф.Б. Бердичів: історико-краєзнавчий нарис.

2010-05-27T16:35:00.003+03:00

Костриця М.Ю., Пашківський Ф.Б. Бердичів: історико-краєзнавчий нарис. Серія «Міста Житомирщини». – Житомир: М.А.К., 2000. – 72 с.

Саша Чорний під час навчання у 2-ій Житомирській гімназії (1899 р.). Фото

2010-05-10T19:36:00.005+03:00

Російський письменник Саша Чорний (Олександр Михайлович Глікберг) – учень 6 класу 2-ої Житомирської гімназії (1899 р.)

Тіла двох суддів-євреїв, повішених німцями в Житомирі у 1941 році. Фото

2010-05-10T19:14:00.008+03:00

Серпень 1941 року. Тіла двох суддів-євреїв, Вольфа Кіпера і Мойше Когана, повішених в Житомирі. Світлина зроблена німецьким солдатом (з зібрання "Яд Вашем")

Напередодні Другої Світової війни єврейське населення Житомира складало 29503 особи. Після фашистського вторгнення в СРСР 9 липня 1941 року євреїв міста зігнали в гетто і вони були вимушені носити на одязі Зірку Давида. У липні і серпні близько 4000 євреїв було вивезено в Довжик і там убито.

На початку серпня двоє суддів-євреїв, Вольф Кіпер і Мойше Коган, були заарештовані по звинуваченню у вбивстві сотень німців та співпраці з НКВС. 7 серпня 1941 року Кіпер і Каген були публічно повішені.

В руках офіцерів СД...

Мить страти...

7 серпня 1941 р., Житомир. Євреїв, зігнаних з усього Житомира, примусили споглядати страту Кіпера і Когана.

7 серпня 1941 р., околиці Житомира. Після перегляду публічної страти Вольфа Кіпера і Мойше Когана 400 заарештованих житомирських євреїв повели на кінне кладовище за межами Житомира, де їх розстріляли німецькі солдати та СД.

Імідж міста в живих іменах. Бердичеву – 575. Нариси та портрети. – Кн. 2.

2010-05-10T15:22:00.003+03:00

Імідж міста в живих іменах. Бердичеву – 575. Нариси та портрети. – Кн. 2. / Автор-упорядник Пасічник М. – К.: Дія, 2005. – 204 с.

Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область

2010-05-10T14:48:00.004+03:00

Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область / Чорнобривцева О.С. (голова редколегії), Новик М.К. (відповідальний секретар редколегії). - К., 1973. - 726 с.

Житомир: Фотоальбом

2010-05-10T14:44:00.004+03:00

Житомир: Фотоальбом з текст. укр., рос., англ., нім., франц., поль. мовами / Фото С.А. Глабчука, текст Г.П. Мокрицького. - Житомир: Журфонд, 1997. - 104 с.; 128 іл., 1 мал., 2 схеми.

Мокрицький Г.П. Кафедральний Преображенський собор: 125 років історії

2010-05-10T14:41:00.003+03:00

Мокрицький Г.П. Кафедральний Преображенський собор: 125 років історії: (Архітектурно-краєзнавчий фотонарис) / Фото Г.П. Мокрицького; - Житомир: Видавництво "Волинь", 2000. - 48 с. - 44 іл., 4 сх. Рос. мовою.

Дітковський М., Павлов О. Житомирський обласний краєзнавчий музей

2010-05-10T14:36:00.003+03:00

Дітковський М., Павлов О. Житомирський обласний краєзнавчий музей. Путівник. - К.: Ордена Трудового Червоного прапора видавництво політичної літератури України, 1975. - 96 с.

Махорін Г.Л. Життя - за свободу України

2010-05-10T14:34:00.003+03:00

Махорін Г.Л. Життя - за свободу України / вст. Г.П. Мокрицького. - Житомир: ПП "Рута", Вид-во "Волинь", 2005. - 20 с.

Мокрицький Г.П. Житомир: Архітектурно-краєзнавчий ілюстрований путівник-довідник

2010-05-10T14:31:00.003+03:00

Мокрицький Г.П. Житомир: Архітектурно-краєзнавчий ілюстрований путівник-довідник. - Житомир: Вид-во "Волинь", 2007. - 244 с. - 244 іл., 1 мал., 4 сх.

Пам’ятки археології, історії та монументального мистецтва / За заг. редакцією Георгія Мокрицького

2010-05-10T14:27:00.004+03:00

Пам’ятки археології, історії та монументального мистецтва / За заг. редакцією Георгія Мокрицького / Енциклопедія Житомира. - Т. 2 Кн. 1. - Житомир: Вид-во "Волинь", 2009. - 244 с. - 536 іл.; 42 мал. - 2 сх.

Мокрицький Г.П. Вулиці Житомира / Енциклопедія Житомира. - Кн. 1.

2010-05-10T14:24:00.004+03:00

Мокрицький Г.П. Вулиці Житомира / Енциклопедія Житомира. - Кн. 1. - Житомир: Вид-во "Волинь", 2007. - 640 с.; (+вклейки 4 с.) - 1078 фото; 208 карт, планів і топосхем; 71 мал.; 13 сх.; 4 табл.; 15 діаграм.

"Молодь в історії Житомирщини": Студентська наукова конференція: Науковий збірник

2010-05-10T14:20:00.003+03:00

"Молодь в історії Житомирщини": Студентська наукова конференція: Науковий збірник / За заг. ред. П.Ю. Саух, М.В. Кордон, І.І. Ярмошик та ін. - Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2007. - 288 с.

Житомирський прорив: Спецвипуск часопису "Світло спілкування"

2010-05-10T14:18:00.003+03:00

Житомирський прорив: Спецвипуск часопису "Світло спілкування" / Голов. ред. і упорядник Г. Цимбалюк. - Житомир: ПП "Рута", 2009. - 696 с.

Войтенко А.Б., Іващенко О.М., Кузьмін О.С. Житомирщина: Історичний нарис

2010-05-10T14:15:00.004+03:00

Войтенко А.Б., Іващенко О.М., Кузьмін О.С. Житомирщина: Історичний нарис. Навчальний посібник. - Житомир: "Полісся", 2003. - 272 с.

Ярошинская А.А. Босиком по битому стеклу. Воспоминания. Дневники. Документы

2010-05-10T14:09:00.006+03:00

Ярошинская А.А. Босиком по битому стеклу. Воспоминания. Дневники. Документы. В 2 томах. Том первый. - Житомир: "Рута", 2010. - 808 с.: ил.

Том второй. - Житомир: "Рута", 2010. - 788 с.: ил.

Фільм «Похід у безсмертя», присвячений Героям Базару

2010-05-10T01:43:00.003+03:00

Вшанування Героїв Базару в 2008 році

2010-05-10T01:39:00.002+03:00

Вшанування Героїв Базару в 2009 році

2010-05-10T01:33:00.005+03:00

Етнопарк «Радомисльська папірня». Фото

2010-05-04T15:29:00.007+03:00

Етнопарк «Радомисльська папірня» («Радомисль» - стародавня назва сучасного Радомишлю) - це територія відродження української культури та духовності. Протягом довгого часу це місце було забуте. Але зараз воно повертається до життя, оновлюючи свій історико-культурний зміст.

Історія створення етнопарку

На початку 2007 року, під час пошуку приміщення для створення Музею української домашньої ікони та раритетів, родина Богомолець-Шереметьєвих придбала у місті Радомишль старовинну будівлю, де раніше містився міський млин. Будівля потребувала значної реконструкції. Родину меценатів здивував та зацікавив той факт, що замість вікон там були бійниці. В результаті дослідження дізналися, що на цьому місці, на гранітній скелі, що омивається з двох боків річкою Микою, була побудована в 1612 році перша в Центральній Україні паперова фабрика!

Фабрику заснував архімандрит Києво-Печерської Лаври Єлисей Плетенецький. Тут вироблявся папір, на котрому в Україні друкувалася вся православна література під час заборони ієрархії «грецької релігії» королем Речі Посполитої Сигізмундом III. Працювала фабрика і за часів митрополита Петра Могили.

29 жовтня 2009 року на території етнопарку було відкрито та освячено пам’ятник засновнику першої в Центральній Україні паперової фабрики - архімандриту Києво-Печерської Лаври Єлисею Плетенецькому.

Пам’ятник – то робота канадського скульптора Владислава Волосенка, в якому увіковічнено фігуру монаха, що сидить у кам'яному човні зі свічею, а перед ним лежить розгорнута книга. Човен символізує земний шлях людини, який вона має пройти, а розгорнута книга – знання.

Приміщення Радомисльської папірні були частково зруйновані під час козацьких повстань. В XIX столітті на її руїнах був побудований млин. Сьогодні, завдяки зусиллям родини Богомолець-Шереметьєвих папірня отримує нове життя.

Сьогодення та майбутнє етнопарку

Загальна площа споруд у етнопарку – понад 2 тис. квадратних метрів. Вежа та три крила будівлі («замку») поступово перетворюються на унікальний виставково-культурний центр. В одному з приміщень буде відновлена унікальна технологія ручного виготовлення паперу з рослинної сировини. Реставрація проходить зі збереженням всіх старовинних ручних технологій. На сьогоднішній день повністю відновлена трапезна з піччю-каміном, всередині якої вбудована місткість на 50 літрів для приготування їжі. Незабаром закінчаться роботи у концертній залі на 150 місць. По завершенню реставрації у виставкових залах «замку» буде створений перший в світі Музей української домашньої ікони, а також Музей раритетів родини Богомолець-Шереметьєвих. Унікальна колекція українських домашніх ікон, зібраних Ольгою Богомолець, нараховує понад 5 тисяч експонатів. Крім того, відвідувачі «замку» зможуть побачити колекцію старовинних військових карт та раритетів часів Козаччини Олексія Шереметьєва.

Меморіал пам'яті Героїв Базару. Фото

2010-05-04T03:08:00.005+03:00

Меморіал пам’яті 359 українських повстанців – учасників Другого зимового походу, вояків похідної групи Армії УНР, які боролись за волю України та були розстріляні більшовиками у 1921 році під с. Базаром. Пам’ятник базарівським героям звели у 2000 році за кошти українців Великої Британії.

Довідка

17.11. 1921 р. в с. Малі Міньки поблизу смт. Базар (нині Народицького р-ну Житомирської обл.) у ході другого Зимового походу в бою з радянськими військами (9-та Кримська кавалерійська дивізія, командир Г. Котовський) зазнала поразки Волинська група Армії УНР під командуванням ген.-хорунжого Ю. Тютюника .

23.11.1921 р. в селі Базар більшовиками було розстріляно 359 полонених учасників походу, які відмовились перейти на службу до Червоної Армії.

359 героїв, що поховані в братській могилі с. Базар, мріяли про українську державу без більшовиків. Заради цього армія УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрка Тютюнника вирушила з Польщі в рейд тилами червоного ворога. Розраховуючи на селянське невдоволення "продразвестками", вони планували підняти всенародне повстання і дійти до Києва…

Пам’ять Героїв Базарської трагедії офіційно вшановують з 1991 року, а рік до того власті навіть заборонили встановити хрест на братській могилі в с. Базар.

Тоді Житомирські рухівці збили дубового хреста, хотіли встановити його на братській могилі. Міліція заборонила. Рік хрест пролежав схованим в базарівських кущах. Хоча тодішній голова колгоспу дав розпорядження нагорнути могили, на них напередодні референдуму 1991 року з’явився хрест і табличка, на якій було написано 359 прізвищ.

Німецька газета "Народ і Батьківщина" (Житомир), серпень 1943 р.

2010-05-04T02:35:00.004+03:00

Газета "Народ і Батьківщина" (Житомир), серпень 1943 р.

Уривок з перекладу:

Куратор для етнічних німців (що живуть не на території Німеччини).

Офіційна щомісячна газета Генерального Комісара Житомира для кураторів етнічних груп Генерального Округу.

Серпень 1943 р.

Відповідальний редактор видання – Генеральний Комісар Житомира.

Народ і рідний край.

Не забувайте, що священне право на нашому світі – це право на оброблювану землю, а священна жертва – це кров, що пролита за неї.
Адольф Гітлер «Майн Кампф».

Пам’ятник жертвам Холокосту в с. Кам’яний Брід. Фото

2010-05-04T02:24:00.005+03:00

24 травня 2009 р. в Житомирській області був відкритий пам'ятник жертвам Холокосту і нацистських репресій. Меморіальний обеліск встановлений в селі Кам'яний Брід Баранівського району. Це колишнє єврейське містечко. До війни в ньому діяли три синагоги, а під час фашистської окупації почалися масові розстріли євреїв, що жили тут.

Ініціатором установки пам'ятника став президент Російського єврейського конгресу Юрій Каннер, який народився і виріс в селі Кам'яному Броді. Меморіал, створений на згадку про жертви Холокосту на Житомирщині, також присвячений пам'яті його родичів, загиблих тут разом з іншими євреями містечка.

Меморіал пам'яті жертв Холокосту в Андрушівці. Фото

2010-05-04T01:54:00.007+03:00

Меморіал пам'яті жертв Холокосту (серпень 2009 р.) в м. Андрушівці Житомирської області.

Меморіал споруджений на місці розстрілу фашистами 19 серпня 1941 року 252 єврейських жінок і 25 дітей.

У меморіальний комплекс увійшли побудований на кошти народного депутата від Народної партії Миколи Рудченка і його однопартійця депутата Житомирської облради Миколи Олещенка гранітний пам'ятник Матері і дитини, а також встановлені коштом єврейської общини регіону плити з іменами страчених і Менора.

Голодомор 1932 - 1933 років на Житомирщині. Пам’ятники та пам’ятні знаки. Фото

2010-04-19T02:12:00.013+03:00

с. Фосня, Овруцький район

с. Лісна Рудня, Романівський р-н

с. Л. Слобітка, Бердичівський р-н

с. В. Гадомці, Бердичівський р-н

с. Іванківці, Бердичівський р-н

Сумуючий ангел. Житомир

Житомир. Пам'ятна дошка жертвам Голодомору в Україні 1932 - 1933 рр. на Смолянському кладовищі

смт. Попільня

с. Новий Завод, Червоноармійський р-н

м. Овруч. Дзвін

м. Овруч

м. Малин

м. Коростишів

Пам’ятник жертвам Голодомору 1932 - 1933 років в Україні «Українська Голгофа» на території Святодухівського чоловічого монастиря (Городська сільська рада, Коростишівський район, Житомирська область)

Довідково: пам’ятник знаходиться на постаменті розміром 9x4 м. Зокрема, церква 3,5x3,5 м висота 9 м та пам’ятник у формі круга діаметром 2 м, чотири гранітні колони іонічного ордену з загальним овальним балясом (перекриттям). У центрі пам’ятника - барельєф з образом розіп’ятого Ісуса Христа на Хресті, окутаного Плащаницею. Від пам’ятника до церкви іде шість сходинок, на яких встановлено шість гранітних хрестів, які символізують шість найбільших бід України: монголо-татарську навалу, руйнування та знищення козацтва, революцію та громадянську війну, червоний терор 30-х років (голодомор, політичні репресії), другу світову війну, трагедію на Чорнобильській АЕС. Справа і зліва від пам’ятника знаходяться чорні хрести умовного кладовища, а також зліва від пам’ятника на гранітній плиті вибито символ України і біди, які торкнулися людства, а справа - ікона із зображенням Матері Божої. На пам’ятнику з металу зображені символи пекла та життя. Загальна ідея встановлення пам’ятника та загальний проект розробки належить настоятелю Святодухівського чоловічого монастиря Архімандриту Антонію.

Сучасні портрети уславлених земляків

2010-04-19T01:28:00.009+03:00

Міхал Чайковський – борець за визволення України з-під влади Російської імперії

Ярослав Домбровський – польський і французький революціонер і військовокомандувач

Іван Андріянович Фещенко-Чопівський – Директор департаменту промисловості в уряді Центральної ради, міністр промисловості і торгівлі

Олег Олександрович Кандиба – філософ, діяч українського національного руху, провідник ОУН

Анатолій Федорович Капустинський– член-кореспондент Академії наук СРСР, професор Московського університету, автор праць в області кристалохімії і термодинаміки

Борис Тен-Микола Васильович Хомичевський – письменник, перекладач

Олександр Вікентійович Клосовський – відомий метеоролог, член-кореспондент Петербурзької академії наук

Сергій Павлович Корольов – академік АН СРСР, конструктор перших штучних супутників Землі і космічних кораблів

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) – українська поетеса

Гордій Іванович Левченко – військово-морський діяч, учасник І та ІІ Світових війн, адмірал

Борис Миколайович Лятошинський – композитор, диригент і педагог, один з основоположників модерного напрямку в українській музиці

Микола Сціборський– визначний діяч ОУН, публіцист і теоретик українського націоналізму

Поздоровчий лист т. Строкача Т.А. тт. Сабурову, Богатирю З.А., Бородачову в зв'язку з проведенням успішної операції по звільненню м. Овруч (1943)

2010-04-18T22:17:00.005+03:00

Поздоровчий лист т. Строкача Т.А. тт. Сабурову, Богатирю З.А., Бородачову в зв'язку з проведенням успішної операції по звільненню м. Овруч (29 листопада 1943) // Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. - Ф. 4620, оп. 3, спр. 217.

Бердичів, вулиця Білопольська (1914). Фото

2010-04-18T22:08:00.002+03:00

Поліські мотиви картин житомирянина Трохима Черватюка. Фото

2010-04-18T21:52:00.006+03:00

Т. Череватюк. "Вечір в в сім'ї на Поліссі". 1960-і роки. 34 х 49,5 см.
УЦНК "Музей Івана Гончара".

Т. Череватюк. "Поліська техніка". 1960-і роки. 35,5 х 50 см.
УЦНК "Музей Івана Гончара".

Т. Череватюк. "В заробітки до куркулів". 1917-і роки.
УЦНК "Музей Івана Гончара".

Доктор мистецтвознавства О. Найден про Т. Черватюка пише: «Серед так званої авторської народної картини насамперед слід назвати твори Трохима Черватюка (нар. 1902 р.) з Житомира. Це типовий "наївний" художник побутово-етнографічного плану. В його картинах, присвячених поліському селу старих часів ("Вечір в сім'ї на Поліссі", "Поліська техніка" та ін.), документально й вірогідно відтворені інтер'єри сільських хат, скрупульозно "перераховані" предмети побуту, знаряддя ручної праці. Т.Черватюк створив також чимало робіт на тему війни - громадянської та другої світової. Однак художньо найцінішими є його твори етнографічного характеру, в яких можна угледіти певний вплив лубочної гравюри XVIII-XIX ст. та художників-передвижників».