Фотоархів

Поштівки

Культура

Новини

Мапи та інфографіки

Реконструкція

Колекціонування

Документи

Бібліотека

Книжкова полиця

Преса

Пам’ятники та знаки

Відеотека


Махорін Г.Л., Гончарова Н.А., Резцова Л.А. Історичні етюди про Житомир. - Випуск №2 (1900 – 1902 рр.). – Житомир: Видавець В.Б. Котвицький, 2010. – 56 с.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Жива історія Житомира. Історичний альманах. Вип.1 / Упорядники: М.Гоманюк, О.Гуцалюк, Ю.Малихін. – Житомир: Фонд Заславського, 2010. – 116 с.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Горностай В.І., Довгаль Ю.М. Із завдання не повернулись: Збірник біографічних нарисів про співробітників органів внутрішніх справ Житомирщини, які загинули при виконанні службових обов’язків. – Житомир: Вид-во «Волинь», 2001. – 84 с.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Вони здобували Перемогу: Ветерани органів внутрішніх справ Житомирщини: Учасники бойових дій Великої вітчизняної війни 1941 – 1945 років (Короткий ілюстрований біографічний довідник) / Упорядник В.І. Горностай. – Житомир: Вид-во «Волинь», 2005. 48 с. – 102 іл.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!
Перші відомості про невеличке село Гришківці Бердичівського району Житомирської області з’явилися у 1775 році. Цікаво, що саме з цього часу й веде свою історію дерев’яний Свято-Димитрівський храм, який протягом четвертого століття слугує православній громаді села другою домівкою.

У ХІХ столітті Гришківці належали польському шляхтичу Ігнату Станіславовичу Пашковському, що позначилося й на певних утисках прав місцевих жителів православного віросповідання. Насаджуючи католицизм, поміщик навіть вдався до відкритого займання церковних земель: більшу частину з 34 десятин, що були у власності Свято-Димитрівського храму, Пашковський присвоїв собі.

Підтверджує ці «звинувачення» і «суха» мова статистики. Так, згідно свідчень сучасника, відомого українського історика Лаврентія Похилевича, у селі Гришківці православних віруючих налічувалося 311 осіб, на противагу 26 римо-католикам.

Від тоді, як Польща зазнала трьох «поділів», а підконтрольні їй території відійшли державам-сусідкам, православна віра вийшла із «закутків» та отримала «друге дихання».

Бердичівщина, як і решта земель нинішньої Житомирщини, опинилася під скіпетром царської Росії. Це посприяло реставрації православних святинь, повернутих у «повноцінне» лоно Московського патріархату.

Без «поправок» у конструкції гришківецька церква проіснувала аж до 1902 року. На побудову нового храму імператор Микола ІІ виділив 25000 рублів, щоправда у безпроцентний кредит… Минуло одинадцять років – і гришківчанам презентували чудову новобудову. Втім, радість та насолода православних віруючих була зведена нанівець Жовтневою революцією. З 1917 року вхід у Свято-Димитрівський храм «прикрашав» замок.

Коли розгорнулися фронти Великої Вітчизняної війни, керівництво Німеччини добре усвідомлювало, що церковники, поставлені радянською владою поза законом, можуть стати у нагоді при встановлені «нового порядку». Тому й не дивно, що з окупацією Радянського Союзу вояки Вермахту, поліцаї та різні нацистські чиновники допомагали поновленню діяльності релігійних общин. Не стало винятком і село Гришківці, де православна церква знову зафункціонувала, починаючи з 1941 року.

Повернути все на свої місця, тобто «прикрити» храм, більшовикам вдалося лише у 1962 році. В Свято-Димитрівській церкві, швиденько «прибравши» куполи, обладнали будинок культури.

Нарузі над церквою прийшов кінець з завершенням радянської епохи та розпадом Союзу. Через рік після проголошення незалежності України храм повернули православним.

Щоб надати церкві вигляду, який вона мала ще на початку ХХ століття, довелося докласти чимало зусиль та коштів.

Сьогодні Свято-Димитрівський храм входить до вісімки давніх дерев’яних церков Бердичівського району, які збереглися до наших днів, та до п’ятірки храмів, що ведуть свою історію з XVIII століття. Всього ж на Житомирщині залишилося 70 дерев’яних церков.












Антон Сичевський
(фото автора)

Опубліковано в інтернет-виданні "Житомирський Меркурій" (26.11.2010 р.).

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!
Ошатна будівля одного з найпрекрасніших храмів Житомирщини «дочекалася» відновлення та поступового включення у життя.

Свято-Троїцька церква у Бердичеві бере початок своєї історії ще в 1721 – 1746 роках. До заснування її парафії був причетний сам князь Микола Радзівіл, який являвся одним із власників міста. Про значущість храму може свідчити й той факт, що з 1829 по 1845 роки при ньому діяло духовне училище.

Але остаточне перетворення Свято-Троїцька церква отримала з приходом 1836 року, коли постала її нова кам’яна будова. Виконана у стилі класицизму, споруда поєднала в собі величні зразки монументальної античної архітектури.

У часи радянської влади церква зазнала непоправних руйнувань, з 1917 року в храмі розміщувались склади і… конюшня. Безціні розписи з образами святих, що прикрашали стіни Свято-Троїцької церкви, були замазані крейдою.

Перипетії Другої світової війни вносили свої корективи у сферу релігійної політики. Так, з дозволу німецьких окупантів церква відновила функціонування у 1942 році, а після перемоги радянських військ у православній обителі навіть дозволили відправляти богослужіння.

Проте загравання з «одурманеними вірою в Бога» бердичівлянами тривали недовго.

Відсутність догляду за будівлею та її експлуатація у сільськогосподарських цілях дали про себе знати, в результаті чого вологість у приміщенні храму значно підвищилась. У таких умовах нищення храму вже не потребувало й рук атеїстів, їхнє місце посів час…

Тож тепер православні віряни Бердичева намагаються повернути Свято-Троїцькій церкві її справжнє «обличчя».












Антон Сичевський
(фото автора)

Опубліковано в інтернет-виданні "Житомирський Меркурій" (25.11.2010 р.).

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!
Сичевський А.О. Нариси з історії старообрядництва в Україні. – Житомир: Вид-во «Волинь», 2009. – 180 с.





© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Махорін Г.Л. Історичні етюди про Житомир. Випуск №1. (1898 – 1900 рр.). – Житомир: Видавець В. Б. Котвицький, 2010. – 44 с.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Ярмошик І.І. Житомир древній: Спроба реконструкції міста до XV століття: Науково-популярне видання (Серія «Житомир вчора, сьогодні, завтра. Науково-популярна краєзнавча бібліотека.» - Вип. 1). – Житомир: Жур фонд, 1997. – 40 с. – 12 іл.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Іващенко О.М. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури міста Житомира і Житомирського району. Випуск 6. – Житомир: Полісся, 2006. – 308 с.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Іващенко О.М. Пам’ятки і пам’ятні місця Голокосту на Житомирщині в роки Великої Вітчизняної війни (1941 - 1945). Випуск 12. – Житомир: Полісся, 2008. – 144 с. + вкл.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!
Єзуїтський костьол в Овручі на першій шпальті видання «Tygodnik illustrowany»
за 14 березня 1863 року. Гравюра Козарського
Ювілейна монета «1300 років м. Коростень». В обігу з 19 серпня 2005 року.

Серія: «Стародавні міста України».

Монету присвячено одному з найдавніших міст на території України (Житомирщина) місту Коростень (літописний Іскоростень), перша літописна згадка про яке (945 рік) є в Несторовій «Повісті минулих літ».


На аверсі монети розміщено: у центрі малий Державний Герб України, під яким рік карбування монети – 2005 та кругові написи: НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ П’ЯТЬ ГРИВЕНЬ (внизу), а також логотип Монетного двору Національного банку України.


На реверсі монети зображено елементи панорами міста, на передньому плані – скронева срібна сережка (до 946 р.), яку знайдено під час розкопок на території міста, угорі праворуч – герб міста Коростень, а також написи: угорі ліворуч – 1300 РОКІВ, внизу півколом – КОРОСТЕНЬ.

Автор ескізів і моделей - Святослав Іваненко.

Бондаренко С. Нащадки воїнських родів. З історії околичної шляхти Овруччини. – Овруч, 2008. – 72 с.







Радянські військовополонені у Бердичеві. 1941 р.


Зенітники 10 батареї 1872 Зенітно-артілерійського полку ППО, які захищали небо Коростеня від фашистких літаків. Травень 1944 р.

Овруч: Фотоальбом / Упоряд. А. М. Безуглий; Авт. вступ. статті В. К. Мизіна-Сорокіна. – К.: Мистецтво, 1982. – 47 с., іл.

Овруч./ Кол. авт. – Житомир: Полісся, 2005. – 54 с.

Бондаренко С. Земля Древлянська. Історичний нарис про Овруччину. – Житомир: Полісся, 2003. – 86 с.

Наша сторінка у Facebook

Наш канал у Telegram

Наша сторінка у Twitter

Наша сторінка в Instagram

Логотип нашого видання

Пошук на сайті

Site Translator

Мапа відвідувань

free counters

Стистика переглядів

Лічильники та каталоги

каталог сайтів
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання