Фотоархів

Поштівки

Культура

Новини

Мапи та інфографіки

Реконструкція

Колекціонування

Документи

Бібліотека

Книжкова полиця

Преса

Пам’ятники та знаки

Відеотека

Житомирщина історична

Російський художник Євсей Беркал у Житомирі (1912 - 1913)

Житомир, 1913 р.

Житомир, 1 серпня 1912 р. Фотоательє П. Дзюс. Петербурзька вулиця.
Є. Беркал пише портрет М. Кутузова за мотивами портрета роботи Джорджа Доу

Зворот фото

Житомир, 1912 р.
Є. Беркал копіює картину І. Рєпіна "Иван Грозный убивает своего сына"

Біографічна довідка

Живописець Беркал Євсей Львович народився у Двінську (Даугавпілсі) 15 березня 1890 році у єврейській сім’ї Лейби-Вульфа Беркала. За даними Двінського перепису 1921 року, його батько (народився близько 1850 року) був кантором* синагоги у Двінську і главою великого сімейства, що розлетілося по всьому світу. Його мати - Ханна-Рівка (народилася близько 1860 року). Беркали жили на вулиці Петроградській, будинок 36.

У 1908 році Євсей виїхав до Санкт-Петербурга вчитися. Працював в приватній художній майстерні, одночасно відвідував вечірні заняття в школі малювання Штігліца і недільні заняття в натурному класі «Поощрения Художеств».

Євсей Беркал був учасником Першої Світової війни. Його призвали до Російської армії в жовтні 1911 року. Під час військової служби, у 1912 – 1913 роках, Є. Беркал жив та працював у Житомирі. Тут він в основному виконував замовлення по копіюванню відомих картин або відомих мотивів, що тоді користувалися попитом і були «у моді». Зокрема він відтворив картину І. Рєпіна «Иван Грозный убивает своего сына», портрет М. Кутузова по мотивам роботи Джорджа Доу та інші.

У липневих боях 1916 року Є. Беркал був поранений. За службу він був нагороджений кавалером солдатського Георгія. Після поранення Беркал лікувався в московському госпіталі, потім до 1920 року служив в Червоній Армії.

Лев Шлосберг, онук Є. Беркала, пише: «Коли почалися репресії і в кімнаті з’явився мішечок «в далеку дорогу», слава Богу, він не знадобився, дід закопав свої царські нагороди у землю до інших часів».

З тих часів Євсей вчився у Вятському художньому технікумі (1920 – 1923 рр.). У 1923 – 1924 роках він викладав образотворче мистецтво в Псковській художньо-промисловій школі, пізніше – в середніх школах Пскова. Є. Беркал був членом Творчого об’єднання псковських художників. З 1927 р. став учасником художніх виставок. Є. Беркал спеціалізувався на пейзажах, портретах, тематичних картинах, частина яких зберігається у фондах Псковського музею-заповідника.

На час Великої Вітчизняної війни, після вбивства у 1941 році батька Євсея, Лейби-Вульфа Беркала, нацистами, сім’я Беркалів вимушена була полишити Псков, куди повернулася тільки у 1945 році, по закінченню евакуації. У Пскові Євсей викладав малювання і креслення – в дошкільному педучилищі на вулиці Гоголя, 14, школі № 2, що отримала після Великої Вітчизняної війни номер 8 (нині будівля технічного ліцею на вул. Некрасова, 9), школі № 12. Практично всі довоєнні картини Є. Беркала загинули.

Помер Є. Беркал у Пскові 20 травня 1971 року.

Сім’я Євсея

Його дружина, Марія Абрамівна, з якою вони одружилися у Вятці, працювала спочатку вихователем, а пізніше директором псковського дитячого садку на вулиці Пушкіна.

Їх син Хоне закінчив із золотою медаллю школу № 2 в червні 1941 року. Пішов на курси техніків-лейтенантів. Перший бій Великої Вітчизняної війни прийняв під Сталінградом. Війну закінчив з трьома орденами Червоної Зірки і чотирма пораненнями. Після війни тричі вступав до вузу, проходив іспити і жодного разу не був прийнятий – із-за «п’ятого пункту»**. Хоне залишився служити в Білорусії. Вийшов у відставку в званні майора. Нині живе в Гомелі.

* Кантор – головний співак у синагозі, людина, що пройшла спеціальне навчання в області єврейської музики і літургії. Общинну молитву веде «хазан», тобто «кантор» або ж «шаліах цібур» (буквально «посланець общини»). Завдання кантора – координувати молитву і читати деякі її уривки вголос від імені всього товариства. Кантором може бути будь-який рядовий член общини, який добре розбирається в порядку молитов і може читати їхній текст досить голосно, щоб його чула община.

** П’ята графа (п’ятий пункт) – вираз, що вживається у переносному розумінні, означає вказівку національності, як факту приналежності до певної етнічної групи. У Радянському Союзі вказівка національності в паспорті та інших документах, що засвідчують особу, носила обов’язковий характер.


За матеріалами:

1. Солдат Первой Мировой // Лев Шлосберг. Заметки на камнях. http://lev-shlosberg.livejournal.com/83095.html
2. Лев Шлосберг. Заметки на камнях. http://lev-shlosberg.livejournal.com/profile
3. Псковский биографический словарь. http://edapskov.narod.ru/pbs/pbs2.htm
4. Сидур "Врата молитвы" ("Шаарей Тфила") – Введение. http://www.machanaim.org/philosof/sidur/sid_pr_1.htm
5. Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка. http://www.classes.ru/all-russian/russian-dictionary-Ozhegov-term-11600.htm
6. Вікіпедія. http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%8F%D1%82%D0%B0%D1%8F_%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D0%B0

Наша сторінка у Facebook

Наш канал у Telegram

Наша сторінка у Twitter

Наша сторінка в Instagram

Логотип нашого видання

Пошук на сайті

Site Translator

Мапа відвідувань

free counters

Стистика переглядів

Лічильники та каталоги

каталог сайтів
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання