Вспоминая о репрессиях…

Мой прадед по отцовской линии Иван Иосифович Болсуновский постановлением особого совещания при НКВД СССР от 4 июня 1938 г. был репрессирован и выслан в лагеря Севера России.

Иван Иосифович родился в 1886 г. в г. Коростене Житомирской области. Работал железнодорожником. В 1920-е гг. был переведён на работу в Подмосковье. До ареста работал старшим машинистом водокачки ст. Горбачево Московской железной дороги. Прадед был женат на Евдокии Михайловне (Игнатовой), у него было 2 дочери – Тамара и Екатерина.

Живя в Подмосковье, во второй половине 1920-е гг. прадед организовал и возглавил Общество украинского языка и культуры имени Т. Шевченко. Общество занималось пропагандой украинского языка, традиций, организовывало театральные постановки. Особенно нравились театральные сценки русскому населению из окружающих населенных пунктов, они всегда массово посещали эти мероприятия.

И.И. Болсуновский. Фото 20 марта 1928 г.

Общество украинского языка и культуры имени Т. Шевченко. Фото 20 марта 1928 г.

Железнодорожники 

Мой прадед был ярым сторонником советской власти. В тоже время на протяжении всей жизни И.И. Болсуновский был патриотом Украины, его взгляды были близки к национал-коммунизму. Но позиция поддержки украинского языка, национальных традиций и культуры со временем стала «проблемой» для советской власти, тем более общество действовало неподалёку от столицы СССР. В 1938 г. руководство НКВД решило «ликвидировать» проблему – главу общества, моего прадеда (в возрасте 52 года) арестовать, выслать в трудовые лагеря, а общество, которое до этого просуществовало более 10 лет, закрыть. Прадеда НКВД оформило как «буржуазного националиста», «врага народа».

На самом деле, верхушка советской власти ненавидела и искореняла всё национальное. В 1937–1938 гг. ещё недавно осуществляемая политика «коренизации» для многих лидеров национальных обществ переросла в форму тотальных репрессий. Таким образом, создавая и возглавляя Общество украинского языка и культуры имени Т. Шевченко в Подмосковье, прадед не мог и догадываться, что тем самым он подписал себе смертный приговор.

Представители местных органов власти пытались уничтожить и семью Ивана Иосифовича – отобрать у его жены дочерей и отправить их в детдом. Чтобы избежать такой трагедии жена прадеда, забрав дочерей, в тайне от всех переехала к родственникам в г. Коростень Житомирской области. Таким образом, Евдокии Михайловне удалось сохранить семью и дочери смогли вырасти, получая материнскую опеку, тепло и зная, что такое «домашний очаг». 

Дальнейшая судьба И.И. Болсуновского была тернистой и жизненные тяжбы не имели светлого окончания. Находясь в лагерях, прадед больше никогда не виделся со своей женой и дочерьми, не слышал их голосов. Родные даже не знали в каких лагерях он находился, письма и передачи пытались передавать через союзное управление лагерей. Известно только то, что прадед прошёл более 3 лагерей.

Жестокость и мерзость государственной системы сложно оценить. Лагерное управление, не смотря на запросы от жены и детей, не сообщили им, когда умер прадед и где он похоронен. Эта информация и до сих пор неизвестна. За любовь к украинскому языку, культуре и традициям ему пришлось рассчитаться самым ценным для человека – собственной жизнью. 

Только 17 апреля 1990 г. на запрос дочерей И.И. Болсуновского заместитель председателя Тульского областного суда В. Сергеев прислал справку, в которой указывалось, что постановлением Президиума Тульского областного суда от 9 октября 1967 г. гражданин И.И. Болсуновский был реабилитирован, дело против него производством было прекращено за отсутствием в действиях И.И. Болсуновского состава преступления. «Правоохранительным» органам, карателям, с момента ареста понадобилось 29 лет для того, чтоб уничтожить человека, а после смерти признать, что дело не имело законных оснований и, конечно же, без последствий для тех, кто его спланировал и реализовал.

Антон Сычевский 

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Гольдштейн С. Житомирское дело 1753 года по обвинению в ритуальном убийстве

 
Назва статті: Житомирское дело 1753 года по обвинению в ритуальном убийстве в освещении документальных данных.
Автор: Гольдштейн С.
Назва видання: Еврейская старина.
Том: VIII.
Місто і рік видання: Петроград, 1915.
Сторінки: 296 – 323.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Мёрдер А. Бердичев в сороковых годах

 
Назва статті: Бердичев в сороковых годах.
Автор: Мёрдер А.
Назва видання: Русская старина.
Том: 106.
Місто і рік видання: Санкт-Петербург, 1901 (апрель – май – июнь).
Сторінки: 119 – 121.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Городецкий С.А. Рабби Леви-Ицхок Бердичевский (К истории хасидизма)

 
Назва статті: Рабби Леви-Ицхок Бердичевский (К истории хасидизма).
Автор: Городецкий С.А.
Назва видання: Еврейская старина.
Том: І.
Місто і рік видання: Санкт-Петербург, 1909.
Сторінки: 205 – 236.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Любавский А. Дело о бердичевских евреях Морбейнах и Мазурах

 
Назва видання: Русские уголовные процессы.
Назва уривку з книги: Дело о бердичевских евреях Морбейнах и Мазурах, судимых за причинение смерти многим малолетним детям, принимаемым ими к себе на воспитание.
Автор: Любавский А.
Місто і рік видання: Санкт-Петербург, 1866.
Видавництво: Типография товарищества «Общественная польза».
Сторінки: 468 – 479.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Lisiecki L. Z zycia mlodziezy gimnazjalnej w Zytomierzu

 
Назва статті: Z zycia mlodziezy gimnazjalnej w Zytomierzu w ostatniem dziesiecioleciu wieku zeszlego.  
Автор: Lisiecki L.
Назва видання: Rocznik Wolynski.  
Том: IV.  
Місто і рік видання: Rowne, 1935.  
Сторінки: 183 – 209.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Отчет Секретаря Волынского губернского статистического комитета о деятельности комитета в течение 1874 года

 
Назва видання: Отчет Секретаря Волынского губернского статистического комитета о деятельности комитета в течение 1874 года, читанный членом-секретарем комитета В. Рогге в годичном общем собрании статистического комитета 31 марта 1875 г.
Автор: Рогге В.
Місто і рік видання: Житомир, 1875.
Кількість сторінок: 50.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Камінський В. Свято Купала на Волинському Поліссі

 
Назва статті: Свято Купала на Волинському Поліссі.
Автор: Камінський В.
Назва видання: Етнографічний вісник.
Номер: кн. 5.
Місто і рік видання: Київ, 1927.
Сторінки: 11 – 23.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Святненко В.Г. Рідний край над Здвижень-рікою. У терновому вінку


Святненко В.Г. Рідний край над Здвижень-рікою. У терновому вінку. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 384 с.

«Рідний край над Здвижень-рікою. У терновому вінку» є другою книжкою краєзнавчої трилогії «Рідний край над Здвижень-рікою» та логічним продовженням книжки «...Відлуння сивої давнини». Краєзнавче видання відтворює найбільш значимі факти, події, явища в населених пунктах Здвижень-краю у період 1900 - 1941 рр. Автор приділив значну увагу соціальному становищу селянства в останні дореволюційні роки, під час національно-визвольної війни, в перші роки встановлення радянської влади та у передвоєнний період. Використано опубліковані збірники документів і матеріалів, архівні фонди України, газетно-журнальну періодику, фотодокументи, листування, свідчення очевидців і розповіді старожилів. Книжка стане у нагоді науковцям, вчителям, студентам, а також усім тим, хто цікавиться історією Брусилівщини.

Детальніше про книгу читайте на сайті "Брусилів - online".
Замовити книгу можна за наступною адресою: brusilovcity@ukr.net

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!

Преображенська церква у с. Левків Житомирського району (жовтень 2011 р.). Фото





















Преображенська церква у с. Левків Житомирського району побудована в 1862 р. на кошти прихожан. Дерев’яна з кам’яним фундаментом. Число прихожан у кінці ХІХ ст.: 1368 чол., 1311 жін.

Фото Антона Сичевського.

© Діаріуш житомирського газетяра. При використанні матеріалів посилання на проект обов’язкове!
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...
 
© Діаріуш житомирського газетяра, 2010-2015. Дизайн: Pocket